Обірвані тобою крила

Люблю тебе як лебідь воду, Люблю тебе як пташка ліс, Очі твої такі холодні, І у душі лиш повні сліз. Ти дощ якого я чекаю, Ти сонце що сердечко обпікає, Ти є отрута що вбива повільно, Для мене ангел що взлітає в небо вільно. Кохання вузол тісно зав'язав, Мене від себе нікуди не відпускав, Та твій полон то є солодкий біль, П'янить і манить мов пахучий хміль. Не хочу вириватись із тенет, Що так старанно плели твої білі крила, Зловив тінь сонця, що не знає меж, На жаль тепер вже стала я безкрила. До тебе в небо більше не піднімусь, Мої крила вже перетворились в прах, Летів лиш пух, немов ота сніжинка, Що так розтала швидко у твоїх руках. Полинеш в небо, мене тут залишиш, Безкрилим ангелом так швидко стала я, Піднімусь в небо якщо не покинеш, Якщо піднімеш ти мене в своїх руках. Полетимо до білосніжних хмар, І янголи дадуть мені знов нові крила, Побачу я себе в твоїх очах, Й почую заповітне ''Моя мила''.