Із рук твоїх

Із рук твоїх отруту випить ладен, Щоб вгамувати цей душевний біль. Лиш не кажи, що настрою підвладен, І що лукаво сиплю в рану сіль. І сіль потрібна. Як без неї жити, Коли все прісне, сіре і безлике? Ти посміхнись, -- це горе невелике, -- І знов навчись в собі себе любити.