Przejdź do treści

LiteraturaWiersz

Монолог серця

Буває мить, буває час коли пора все відпустити, Забути біль та все простити, і розпочати знову жити... Назад шляху уже немає, можливо серце все здолає, куди іти воно пізнає, і зцілить душу, хто кохає.....По закутках вона блукає, і стільки всього відчуває, та щастя справді є, бо знає, якщо глибінь його зростає, якщо у вірі силу маю, тоді все вийде, знаю, знаю!!!

Komentarze