МОГИЛА ПОВСТАНЦЯ

Друзiв тодi не кликав, був-бо один, як перст. З серця останнiм криком вирвався в небо хрест. Чеку зiрвав з гранати, "Я не здаюсь!" — кричав... Вiн не хотiв вмирати: вдома ждало дiвча. …Чи не її хустину видно бiля хреста? "Вмер вiн за Україну", — шепчуть її вуста. Мріють над ним в блакитi барви від хоругов, та червонiють квiти, як незасохла кров.