Переходити в сон з відсирілого підвіконня.
Ми знайомі давно, я впізнаю його спросоння,
Коли він свої краплі до скла мого прихиляє.
Переводить логістика стрілки із ночі на південь.
Переходить мій подих з набридливого в нереальний.
Моє тіло залишилось в стінах цієї вітальні,
А душа покидає тут біль, що приносить будень.
Затремтілі зірки припинили втрачати воду,
Трохи зблякли безсило, на землю віддавши силу.
Поглядають на мене зневажливо з їхнього схилу
І заходять під шкіру сонливим пісочним кодом.
Перекроюють душу з-під шкіри негоєні рани,
Перемішує вітер дощі із небесним садом.
Розумію: щаслива, бо думка у грози не кане.
Відмовляюсь, не вірю, що смуток не впаде градом
Yarka
0
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лип 2016 о 03:24
Подібні роботи
