Подяка долі

Одного разу в вечір літній
Мій спокій серця довголітній
Порушив ти, мов ангел світла.
Таку знайому і привітну

Твою усмішку бачу я.
І стільки радості й тепла
Між нами тихо пропливає!
Й ніхто про це і знать не знає,

Лиш тихо листя шелестить.
Яка прекрасна, люба мить,
Коли зустрінемось очима!
Хіба проста земна людина

Любити може так без тями
Й не спати довгими ночами?
І кожна зустріч, як наркотик,
Обожнюю твій ніжний дотик

Й слова, що з уст твоїх злітають,
Коли нас кілометри розділяють.
І я не думаю, що буде,
Що скажуть всі ці смертні люди.

Бо нас з тобою відрізняє
Лиш те, що в серці в нас палає.
Хай кажуть, що у нас з тобою
Кричить лиш пристрастю німою

Захоплення, що часто може
З коханням чистим бути схоже.
Та ти прислухайся до серця,
Що неодмінно обізветься.

Спитай у нього, чи не сон
Бува, що я посіла трон
В твоїй душі, в твоїх думках?
Чи є кохання лиш в словах?

І серце скаже тобі чесно,
І ти згадаєш всі ті весни,
Які провели ми з тобою
І з радощами, і з журбою.

Ми, може, ще тоді не знали,
Як добре весни ті стрічали.
Тому сьогодні знай напевно:
Роки минули недаремно.

То доля так розпорядилась,
Щоби між нами народилось
Уміння тішитись й дружити,
А згодом сильно полюбити.

2007 р.

Amster_Dama

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 17 бер 2013 о 22:01

мітки: вірш, поезія

Анонім Критика

Задуманий як подяка долі, Ваш вірш досить вдало ілюструє пережите ліричними героями, які кохають і є коханими. Похвально, що навіть сам автор висловлює щире здивування з цього приводу: "Хіба проста земна людина
Любити може так без тями". Кожен читач щиро порадіє за ліричних героїв, яких доля навчила "...тішитись й дружити,
А згодом сильно полюбити". Таких умінь не кожному вдається набути

15 гру 2015 о 16:06