Лялька

Оскар вимкнув світло. Навпомацки він добрів до ліжка і впав на нього, втома важкою рукою прижала його до подушки. Проте сну не було. Він лежав горілиці і вдивлявся в темряву. Потроху очі привикали до темряви, і тепер він розрізняв обриси предметів. Стара лялька стояла на телевізорі перед ліжком. Оскар аж тепер звернув увагу на те, що лялька дивиться на нього. В пластикових очах теплилося життя. Оскар заплющився. Подумав що те йому мариться від втоми. Відкрив очі. Лялька сиділа на телевізорі. Все було добре. оскар обізвав себе йолопом і обернувся на живіт. Запустав руки під подушку і налаштувався до сну. Тягар що впав на ковдру він відчув зразу. Як і скрип пластикових суглобів. - тик-о-так - рипнуло за його спиною а на потилицю лягли маленькі, холодні, неначе дитячі пальчики. Маленький людський язичок лизнув його вухо, а потім пластикові губи торкнулись щоки. Оскар повільно повернув голову. На нього дивились голубі лялькові очі, усміхалось маленьке личко. Усмішка розповзлася у вищір, пластикове личко зпало в середину відкривши провалля пащеки, вона ширшала і ширшала ковтаючи Оскара. Так прийшла його ТЕМРЯВА.... - рип-и-ток...... ©Ігор Кордис.