Інші нотатки
Переглянули 12
Дибіл у Дзеркалі |
Мабуть треба прокидатись. Добрий ранок. Сонце залилось до мене в кімнату, а вітер тим часом насильно скинув зі столу газету, яка відкрилась на третій сторінці. Так лінь підніматись з незастеленого ліжка. Кожен день це роблю, а сьогодні так лінь. Навіть лінь думати. Навіть лінь думати про то що все лінь робити. Напевне щось зі мною коїться. Все ж таки склавши думки до купи, я піднявся з ліжка. Шукаючи очима щось нове, я не знайшов нічого. Дурна кімната. Розкидані лахи по підлозі, в акваріумі плаває рибка, а на столі лампа. Цікаво, чого вона світиться? Напевно ще зі вчора. Виключив лампу. Сонця мені і так достатньо. Не люблю спеки.
Байдужими кроками виходжу з кімнати і опиняюсь в іншій кімнаті. Прямую до туалету. Прийшов. Стою. Співаю. Хм… Хлопнувши за собою дверима знову повертаюсь у свою берлогу.
Через вікно влітає без запрошення літнє повітря і одна муха. Кружляє по кімнаті і трохи мене нервує. Вдівши штани, я передів їх знову бо вдів навиворіт. Тоді підійшов до дзеркала. Ну і що?
Все те саме. Тай хто б сумнівався. Чомусь коли дивишся на себе в дзеркало, миттєво приходять думки різного характеру. Це досить цікаво. Моє відображення дивилось на мене так само як і я на нього. Як мене ця харя вже дістала, мабуть треба в собі щось змінити. «Поміняй душу» - подумалось мені. Та. «Може ще пеніс на вагіну?». Дурні думки. Однозначно дурні думки збоченого та життєвого характеру приходили до мене кожен день, ділились зі мною всім та збагачували мене інформацією про цей тупий і одноманітний світ. Це тіло будуть знову нести ці ноги по вулиці. Цей рот неодноразово буде сьогодні говорити «Добрий день». Мої слова будуть нести біль, страшний біль та ненависть. Мої слова будуть ламати чужі мрії, мої слова будуть пестити чужі і не чужі вуха. Мої слова це ідеальна зброя, краща навіть за холодний ніж. Є багато речей, набагато гірших за саму смерть. Смерть це фантазія, яка приходить в реальність коли вже нічого і нікому не треба говорити. Смерть придумали творчі люди, дали їй людське тіло, чорну мантію та косу. А чому? Вона що по полі по весні ходить і косить конюшину два своїх кроликів? Чому іменно косу? Чому не вила? Чому не морозиво Ріжок? Хоча яка різниця. Так є і так вже буде.
На те ми і люди, щоб творити. Ми робимо світ, робимо людей, робимо пироги на неділю. Чи то з капустою чи з картоплею. Хто як любить.
Поправивши зачіску, я спустився на другий поверх у ванну. Сполоснувши обличчя я підняв голову і знову побачив себе у відображення дзеркала. Це був мертвий та байдужий погляд себе самого.
Кажуть в дзеркалі можна побачити власну душу. А мені набридла власна душа. Мені цікаві інші душі. В них стільки смутку, що хочеться їм допомогти. Не мов в клітці вона блукає в мені, шукає порятунку, кричить. Хоче на волю. «Почекай, мені вже теж набридло» . Часто люди розрізають душу немов рвуть старе шмаття, не цінують її, ігнорують. Не бачать. Всі хочуть все, хочуть влади. Люди не думають за люди. Це не люди. Це скот. Ми не такі різні, як є насправді. Хоча це все таке лайно, така нісенітниця. Кому це важливо? Важливо це нікому. От стою я перед дзеркалом, дивлюсь на себе. Посміхаюсь. А от вийду на вулицю, зустріну не приємні погляди від не добрих людей і все зміниться. Хоча байдуже тепер. Начхати мені тепер на реакцію людей. Я буду собою. Буду робити те, що мені подобається. Як кожен день молитися, я буду посміхатись всім, навіть коли серце розривають думки.
Почистивши зуби, я вийшов на вулицю. Мене обійняло небо…
Байдужими кроками виходжу з кімнати і опиняюсь в іншій кімнаті. Прямую до туалету. Прийшов. Стою. Співаю. Хм… Хлопнувши за собою дверима знову повертаюсь у свою берлогу.
Через вікно влітає без запрошення літнє повітря і одна муха. Кружляє по кімнаті і трохи мене нервує. Вдівши штани, я передів їх знову бо вдів навиворіт. Тоді підійшов до дзеркала. Ну і що?
Все те саме. Тай хто б сумнівався. Чомусь коли дивишся на себе в дзеркало, миттєво приходять думки різного характеру. Це досить цікаво. Моє відображення дивилось на мене так само як і я на нього. Як мене ця харя вже дістала, мабуть треба в собі щось змінити. «Поміняй душу» - подумалось мені. Та. «Може ще пеніс на вагіну?». Дурні думки. Однозначно дурні думки збоченого та життєвого характеру приходили до мене кожен день, ділились зі мною всім та збагачували мене інформацією про цей тупий і одноманітний світ. Це тіло будуть знову нести ці ноги по вулиці. Цей рот неодноразово буде сьогодні говорити «Добрий день». Мої слова будуть нести біль, страшний біль та ненависть. Мої слова будуть ламати чужі мрії, мої слова будуть пестити чужі і не чужі вуха. Мої слова це ідеальна зброя, краща навіть за холодний ніж. Є багато речей, набагато гірших за саму смерть. Смерть це фантазія, яка приходить в реальність коли вже нічого і нікому не треба говорити. Смерть придумали творчі люди, дали їй людське тіло, чорну мантію та косу. А чому? Вона що по полі по весні ходить і косить конюшину два своїх кроликів? Чому іменно косу? Чому не вила? Чому не морозиво Ріжок? Хоча яка різниця. Так є і так вже буде.
На те ми і люди, щоб творити. Ми робимо світ, робимо людей, робимо пироги на неділю. Чи то з капустою чи з картоплею. Хто як любить.
Поправивши зачіску, я спустився на другий поверх у ванну. Сполоснувши обличчя я підняв голову і знову побачив себе у відображення дзеркала. Це був мертвий та байдужий погляд себе самого.
Кажуть в дзеркалі можна побачити власну душу. А мені набридла власна душа. Мені цікаві інші душі. В них стільки смутку, що хочеться їм допомогти. Не мов в клітці вона блукає в мені, шукає порятунку, кричить. Хоче на волю. «Почекай, мені вже теж набридло» . Часто люди розрізають душу немов рвуть старе шмаття, не цінують її, ігнорують. Не бачать. Всі хочуть все, хочуть влади. Люди не думають за люди. Це не люди. Це скот. Ми не такі різні, як є насправді. Хоча це все таке лайно, така нісенітниця. Кому це важливо? Важливо це нікому. От стою я перед дзеркалом, дивлюсь на себе. Посміхаюсь. А от вийду на вулицю, зустріну не приємні погляди від не добрих людей і все зміниться. Хоча байдуже тепер. Начхати мені тепер на реакцію людей. Я буду собою. Буду робити те, що мені подобається. Як кожен день молитися, я буду посміхатись всім, навіть коли серце розривають думки.
Почистивши зуби, я вийшов на вулицю. Мене обійняло небо…
11 січ 2013 о 22:28
Ще немає жодного коментаря