Bergino

А тепер трошки гумору...кхм..чорного) Студент і Маршутка Осіннім вітровим днем їхала маршрутка через ліс. Настрій був у всіх чудовий, всі тішились. По радіо лунала пісня Віктора Павліка "Відлітаєш" і всі ритмічно качались в салоні. День як день. Всі кудились їхали, щоб робити добро на землі. -Хлопчику, пройди трошки вперед, а то я не влізаю повністю. Це був молодий юнак. Студент першого курсу. Чорнявий, чорноокий, чорнобровий з маленької чорною борідкою на лиці. " Дати тобі б разок в око" - Подумалось юнаку. -Гаразд бабцю. - Озвався студент та відійшов трішки вліво, щоб бабця влізла повністю. Шофер на ходу рахував копійки, а через віконечко дув теплий вітерець йому в лице і шофер собі усміхався. Але тут несподівано на дорозі з'являється Теранозавр Рекс і починає гавкати. Шофер хутко крутить рулем вправо і маршрутне таксі вилітає з дороги в густий наповнений тваринками ліс. Настає тиша. І тільки Теранозавр Рекс засумував. Йому стало сумно. Машина стояла непорушно, вся побита.. Студент прийшовши до тями, почав витаскувати бабусю з крісла, а вона лаялась по закарпатські, що її молоко побилось. -Ви всі живі? - Поцікавився чоловік у синій куртці. -Лише четверо залишилось в живих. - Порахував студент людей в маршрутці. -А Шофер де,він живий? - Ні, він вилетів через вікно - пояснив чоловік у синьому. - він лежить між деревами,бавиться з білочками. Тіло шофера дійсно лежало між деревами а дві веселі білочки ритмічно стрибали йому на обличчі. Всі засумували. Зненацька голос: -Шовер, здачу з десятки! Всіх охопила паніка. Вони були самі у лісі і без шофера. А десь на заході лунала пісня пташок. -Не бійтесь друзі мої - втішив чоловік у синьому. - Я Спасатєль і я вас врятую. Я роблю в поліклініці. Маю досвід. Студент розумів, якщо так далі піде, він не встигне на пари. Залишилось тільки чотири людини. Спасатєль, Студент, бабця і якийсь лисий чоловік. -Також я ходив два тижні на плавання. - Пояснював Спасатєль. - Не бійтесь, я вас захищу та врятую. Чесно. Гайда вперед! Я піду перший. Всі слідували за Спасатєлем. Всі мали надію. Але тут впало дерево та розмазало Спасатєля по землі. Бабця упала на землю та знепритомніла. А лисий чоловік пильно дивився на Студента. -Знаєш хто я? - Запитав лисий чоловік Студента. -Ні. -Я бандит. Бандит витягнув ножа,а студент студентський квиток. Бандит пішов в атаку але нечайно себе поранив в ногу та впав на землю. А тим часом бабця прийшла до тями та їла хліб з молоком. Скориставшись цим, Студент хутко підбіг до бандита та перерізав йому горлянку студентським квитком. Все закінчилось. Студент підійшов до бабці.Вона робила канапки. Вони снідали. Почувши запах ковбаси, з лісу вибіг ведмідь і почав гарчати та гавкати на Студента та бабцю. -Не рухай нас. - Озвався Студент до ведмедя. -Гаф-гаф. - Почулось у відповідь. Ведмідь хутко мчав прямо на них, але тут зненацька появляється Теранозавр Рекс і з'їдає ведмедя. -Дякую. - Подякував Студент динозавру. -Прошу. - Сказав Теранозавр Реск та пішов у ліс наповнений пташками. Небо зашуміло, над головою з'явився вертоліт. Це був спецназ. Вони кинули трос у низ. Студент зачіпив бабцю і та почала підніматись. Вона майже була у вертольоті але трос обірвався і вона упала вниз та розбилась. Студент хутко підбіг до тросу та зачіпив себе. Він взлетів у небо. Пролог Студент все таки встиг на пари. Відповів ще на двох семінарах. Получив два великих плюсики та не пішов на фізкультуру. Завтра він знову поїде маршруткою,

Дибіл у Дзеркалі Мабуть треба прокидатись. Добрий ранок. Сонце залилось до мене в кімнату, а вітер тим часом насильно скинув зі столу газету, яка відкрилась на третій сторінці. Так лінь підніматись з незастеленого ліжка. Кожен день це роблю, а сьогодні так лінь. Навіть лінь думати. Навіть лінь думати про то що все лінь робити. Напевне щось зі мною коїться. Все ж таки склавши думки до купи, я піднявся з ліжка. Шукаючи очима щось нове, я не знайшов нічого. Дурна кімната. Розкидані лахи по підлозі, в акваріумі плаває рибка, а на столі лампа. Цікаво, чого вона світиться? Напевно ще зі вчора. Виключив лампу. Сонця мені і так достатньо. Не люблю спеки. Байдужими кроками виходжу з кімнати і опиняюсь в іншій кімнаті. Прямую до туалету. Прийшов. Стою. Співаю. Хм… Хлопнувши за собою дверима знову повертаюсь у свою берлогу. Через вікно влітає без запрошення літнє повітря і одна муха. Кружляє по кімнаті і трохи мене нервує. Вдівши штани, я передів їх знову бо вдів навиворіт. Тоді підійшов до дзеркала. Ну і що? Все те саме. Тай хто б сумнівався. Чомусь коли дивишся на себе в дзеркало, миттєво приходять думки різного характеру. Це досить цікаво. Моє відображення дивилось на мене так само як і я на нього. Як мене ця харя вже дістала, мабуть треба в собі щось змінити. «Поміняй душу» - подумалось мені. Та. «Може ще пеніс на вагіну?». Дурні думки. Однозначно дурні думки збоченого та життєвого характеру приходили до мене кожен день, ділились зі мною всім та збагачували мене інформацією про цей тупий і одноманітний світ. Це тіло будуть знову нести ці ноги по вулиці. Цей рот неодноразово буде сьогодні говорити «Добрий день». Мої слова будуть нести біль, страшний біль та ненависть. Мої слова будуть ламати чужі мрії, мої слова будуть пестити чужі і не чужі вуха. Мої слова це ідеальна зброя, краща навіть за холодний ніж. Є багато речей, набагато гірших за саму смерть. Смерть це фантазія, яка приходить в реальність коли вже нічого і нікому не треба говорити. Смерть придумали творчі люди, дали їй людське тіло, чорну мантію та косу. А чому? Вона що по полі по весні ходить і косить конюшину два своїх кроликів? Чому іменно косу? Чому не вила? Чому не морозиво Ріжок? Хоча яка різниця. Так є і так вже буде. На те ми і люди, щоб творити. Ми робимо світ, робимо людей, робимо пироги на неділю. Чи то з капустою чи з картоплею. Хто як любить. Поправивши зачіску, я спустився на другий поверх у ванну. Сполоснувши обличчя я підняв голову і знову побачив себе у відображення дзеркала. Це був мертвий та байдужий погляд себе самого. Кажуть в дзеркалі можна побачити власну душу. А мені набридла власна душа. Мені цікаві інші душі. В них стільки смутку, що хочеться їм допомогти. Не мов в клітці вона блукає в мені, шукає порятунку, кричить. Хоче на волю. «Почекай, мені вже теж набридло» . Часто люди розрізають душу немов рвуть старе шмаття, не цінують її, ігнорують. Не бачать. Всі хочуть все, хочуть влади. Люди не думають за люди. Це не люди. Це скот. Ми не такі різні, як є насправді. Хоча це все таке лайно, така нісенітниця. Кому це важливо? Важливо це нікому. От стою я перед дзеркалом, дивлюсь на себе. Посміхаюсь. А от вийду на вулицю, зустріну не приємні погляди від не добрих людей і все зміниться. Хоча байдуже тепер. Начхати мені тепер на реакцію людей. Я буду собою. Буду робити те, що мені подобається. Як кожен день молитися, я буду посміхатись всім, навіть коли серце розривають думки. Почистивши зуби, я вийшов на вулицю. Мене обійняло небо…

Солодка ніч , кілька вдалих фраз. Завтра спробуємо ще раз. Знову ми самі, наодинці в темноті, голі і пусті Віє ароматом кави з іншої кімнати. Всі ті самі слова, якось набридло говорити. Мабуть кортить тобі без слів це все знову повторити. Просто вбити. Чи не так? а як? Хіба не так? Посміхнись, заплач, просто подай мені знак. Ти корчиш із себе дурепу, спеціально щоб показати йому що ти щаслива, а коли насправді тобі хочеться кричати і плакати і топитись у цих сльозах. Він практично робить те саме, просто іншими словами. Тільки ні ти , ні вона про це ніколи не дізнається. Ковтай цю ніч... Я сьогодні схожий на дощ І мене так сьогодні багато Зайду в гості до кожного І ви відчуєте на собі втрату. Хто придумав цю казку Той протер усі свої сліди Хто не знає ласки Тому більше нікуди піти... Заблудившись під одіялом, твоя душа заспокоїлась. В тебе так багато імен. А він тебе лише називав одним. Просто ти на це уваги не звертала, мабуть тобі було мало. Твої сліди заблудились в темряві, а ти сама блукаєш по знайомих місцях. Тобі все знайоме. Тільки губишся ти щодня у наповпі та глибині цього міста. Добре що ти тоді пішла не попрощавшись. Хто намалював тобі ці губи? Чому розпустила волосся? Чому тебе так часто нудить? Це ж лише замкнутий простір. Ні ти , ні я тай ніхто інший Більше не почує цю історію Все що є , тепер не стане більшим На цій розбитій території... Ось і все. Все підійшло до кінця. І коли концерт закінчився, всі почали розходитись. Тільки ти стояла непорушно. Очікуючи на щось. Тільки нікого вже не було. Ні твоєї душі, ні твоїх друзів, нікого в серці, не було серця... Ти залишилась одна... Кілька вдалих фраз Пара точних рим Ти ковтаєш час Я малюю грим... Декілька ночей Сто забутих днів Я боюсь твоїх очей Ти малюєш гнів... Вічна та любовь Де існуєш ти В жилах стине кров Постій біля мети... Забудь усі слова Зітри мої сліди Спотворилась вона Куди тепер іти...?

Починається день. Потім він закінчується. І так по колу, допоки ти не подзвониш. Допоки ми не погуляємо листопадівським Львовом. Допоки ти мене не поцілуєш. Допоки ти не відкриєш мені свою незайману душу. Твої теплі фрази, вони поглинають мене цілого. Коли ти проходиш поруч, твої очі випалюють мою буденність і вже нічого не хочеться. Ти вицарапуєш своїми нігтями на моїй душі пусті скажені дні. І тільки хтось дійсно знає, як я тебе кохаю... Цю осінь давно гвалтує щоденний вітер, підбираючи сигаретний дим, який розсипається ближче до неба. Можливо я егоїст. Можливо я люблю тільки себе, коли кажу нейтральні безсенсові фрази, які з часом отравлять твоє серце. Але так має бути. Я так хочу, і ніяк себе нестримаю. При зустрічі з тобою, я хочу десь втіки, сховати думки. Але ніколи не вийде. І це мені подобається. Твоє розкішне довге густе волосся ховає твої очі, які я бачу щоночі. І я точно знаю, що завтра знову втоплюсь у твоєму погляді, захлиснусь у своєму самозакоханому просторі, а тоді просто пройду повз свого мертвого щастя... і так буде завжди...хей, хоч сьогодні не йди... (с)

Заради тебе я переверну цей світ Покорю моря та океани Зроблю те, що досі зробити я не зміг Зроблю щасливою до нестями. О так, ці вірші. Ці примітивні вірші про кохання. Пуста трата часу. Аби на нас звернули увагу, ми будуємо свою думку на білому листку в поетичній формі, а іноді просто прозою. Коли боляче, ми пишемо аби стало трішки легше, щоб цей шматок смутку відчули та прочитали, щоб у римованих рядках люди змогли знайти себе, своє щастя, свій біль. Одне слово може символізувати тиждень прожитого життя. Одна рима рік невдач чи успіху, один вірш все життя. Вміння правильно передати почуття у поетичні сфері дає змогу зрозуміти та пережити те, що пережили інші. Тривоги, ласки, пекло та рай. Вся ця уява - це новий світ, у якому живуть, дя того щоб жити. Вовком у житті блукаю у степах З пустою душею та мертвою надією І лише ніч мене сховає від невдач Ти колись була моїм життя, але стала мрією. Між рядками сховане все минуле людини. Коли розчарування приходе на зміну щастю, тоді переплітаються всі можливі стани. Часто змінюється настрій. Суспільство на тебе впливає дуже різко, починає дратувати навіть те, що тобі подобається. Коли людина втрачає єдине щастя, яке тішило її, вона просто починає припиняти існувати морально. Звісно, сенс життя не припиняється. Просто вмирає бажання, до всього ти відносишся практично байдуже. Людині дуже мало треба, щоб відчути оте повноцінне щастя. Просто треба зупинитись та рівні своїх можливостей, цінувати те що маєш, а головне - не нехтувати цим. Коли людина щаслива, тоді вона жива. Мертве щастя Мертва душа Серце у вогні Думки вже не ті І життя на межі пітьми Хоча це все просто показуха, щоб нас пожаліли, коли нам боляче. Нам хочеться чути від друзів, що все буде добре, але самі прекрасно знаємо, що це все ілюзії. Коли втрачається щастя, втрачається віра у краще, втрачається сон. І тоді це все перетворюється у ніщо. Люди егоїсти. Ми собі створємо проблеми, щоб потім з ними розбиратись. Але тоді вже пізно. Нам не можуть вічно пробачати нашу необачність, зловживання та настирливість. Одним словом щастя будує нашу власну долю, але іноді це зовсім зайве....

Мої думки не мокнуть В твої сліди упала ніч Тому краще нехай здохнуть Ніж ми будемо пліч-о-пліч... Твоя душа не мертва Це лише світло вимкнули в кімнаті І хто твоя наступна жертва? Якщо вже всі закрилися у хаті... Мої думки не сохнуть Тому ти марно плачеш Нехай вони краще здохнуть Ніж ти ще раз мене побачиш... Твоя самотність вже безсмертна Це лише хтось просто не допив каву І якщо бути з тобою вже відвертим Вбий мене сьогодні, будь мені ласкава...

Розпорядок дня... Ранок: Встати, прокинутись, встати з ліжка. Купити тигра і один огірок.Піти на кухню сходами, впасти з них,вижити, посміхнутись. Щоб збодритись випити кави, цукор скуштувати окремо. Канапку, масло теж куштувати окремо.Повитирати руки об молодшого брата, посміхнутись. Взутись, вдаритись голою об сходи, посміхнутись. Вдітись, вийти, вийти з хати. Погладити пса, вийти з брами. Обід: Скачати новий альбом Скрипки на букву "Ж". Згадати перше кохання, усміхнутись.Від думок зашпортатись, розбити ніс, сказати "ай блядь", посміхнутись. Погуляти з тигром, лякати гопніків тигром,кататись на тигрі, вдарити тигра, втікти від тигра, щоб вижити,посміхнутись. Попасти під дощ, послезнутись, впасти на дівчинку, вибачитись, запросити дівчинку погуляти, використати її як приманку для тигра, відійти поки тигр обідає, посміхнутись істерично. Вечір: Змучитись, закурити, згадати, що не курю. Йти додому, обернутись, присісти, встати, зробити розумний вигляд, та ні це зайве. Забити когось до смерті, подружитись з тигром знову, зрадити тигра, втікати від розлюченого тигра, заманити тигра в людне місце, битись з тигром, зарізати тигра, посміхнутись. Поховати тигра. Стати щасливим...

Що ночі ці очі ще більше тебе хочуть... Щодня, щогодини, секунди, кожної хвилини Знайти, любити, забути? Відпустити? Вбитись та не знати тебе чи її кохати... Втомившись від одноманітності, я закриваю двері на замок. Зима просочується в кожну клітину мого тіла. Ця зима біжить по моїм венам, прямо до серця, щоб загубити в ньому тепло. Двадцята зима, і тільки три спроби - це вже забагато. І ніби сни про тебе - це вже якась хвороба. У дзеркалі твоє чорне довге волосся з'являється щодня. Але твої слова ніколи не візьму до уваги. Я просто сказав, те що ти хотіла почути. Щоб тобі від цього стало легше. А я буду продовжувати обманювати нас обох... Придумати те, щоб хотів сказати - це вже просто собі самому не цікаво. Я знаю твою відповідь на непридумане моє запитання. Я знаю твоє питання, і знаю яку ти хочеш відповідь але я просто промовчу. Зроблю байдужу стіну емоцій, вилию весь свій егоїзм тобі в душу, а половину в твоє серце, щоб ти навіки думала що я ніколи не змінюсь. Зворотній процес наших слів виривав всі ті обіцянки, які ми давали одне одному коли ще не було так погано. Коли ще все можна було врятувати під впивом відвертих усмішок чи прогулянок по мокрому асфальті від місцевого теплого дощу. І весь той аморальний лабіринт думок,який кожний тепер тримає при собі ніколи не викарбується в слова. ну і нехай...

Кожен день по реченню я писав на папері те чим я займався, куди іду чи куди хотів іти, скільки цигарок я скурив і чи буде в мене рак легень. І через століття я від руки написав своє життя. Розбите чорнило закінчувалось, воно виливалось у прожиті мною роки і залишалось тепер лише одне: купити нову ручку. І нею стала ти. Ручка, перо, кисть, кохання чи секс - та називай ти це як хочеш. Я просто вирву наступну сторінку...

Тихо, ледь чутно Несамовито граціозно Заходить осінь в двері... Не бажано, не варто Танцюють слова Вилившись на папері... Дощ заблудився на стіклі Гуляє вітер містом Мої думки занадно ще малі Щоб розібрати дійсність... Лодоні втопляться в росі Ті очі ніколи не закривши Блукають лицарі вночі Спиною місяць затуливши... Зненавидівши все Собі мене вже не здолати Брехня шепоче, що все мине Посадивши душу за залізні грати І дні з'їдають ночі Довкола все те саме Та хотілось би заховати очі Десь там, в самоті, під небесами... Тільки думка засинає І серце вже так не болить І куплет струна заграє В цю шалену для тебе мить...