Що так немічно й тихо спустилось у твоі долоні
Що так сумно і дико припало на стомлені скроні
Що в повітрі від вітру на думці тобі повисло
Листя
Що побачило альфа й омега нашого літа
Світанкову росу і волосся в мереживних квітах
І обличчя людей що ступали по темних бруківках
Й теплий сон що сидів у колясках в маленьких голівках
Плівках
Що писали на себе спекотні вечірні світанки
Що були парадоксами як і північні ранки
Що спішили трамвайними рейками через місто
У якому було зовсім людно і трішечки тісно
Пізно
Коли ніч беззіркова тягнулась холодним вістрям
Коли щастя ділилось на літнє зимове і після
Механізми зламались водою залиті як тістом
Поржавілі листки залишились літати над містом
Звісно
Yarka
2
0
18
Poetry | Reading version 13 july 2016 at 04:04
Similar works
