Балада про хату
Дзвеніла сокира, сміялася пилка,
І пестила щітка стіну.
Тепер у ній тихо і в свято, і в будень.
У хату цю так і не в’їхали люди.
Так сталося — хтозна, чому.
Стоїть при дорозі, мов жінка неплідна,
Крізь вибиті вікна ніого не видно,
Луною вертається звук.
Розсипались східці і хвіртки немає.
Цю хату і привид, мабуть, обминає.
Живе тут лиш цвіль та павук.
А через дорогу — також хата-пустка.
О, як же їй заздрить сусідка — до туску,
До тріску-судоми в стіні:
Там жив хтось — п’яничка, пропаща людина,
Та все ж, коли вмер, то зійшлася родина
Й горіла свіча на вікні.
МІРА
12
1
18
Поезія | Версія для читання 02 бер 2012 о 06:16
Показати всі коментарі (5)
Allochka
Критика
Нереалізованість - ось головне слово у темі Вашого твору. Як хату не було використано за призначенням, так само і людина може бути позбавленою своєї місії.
Подібні роботи
