Муза і музика

Багато питань, та немає кому їх задати. А дерево часу корінням у небо вросло. Даремні слова, як обгортки пусті та зім’яті, В музеї омани лежать під запиленим склом. Посипались в душу ілюзії мертві цілунки, Ніч-зваба гаптує зірками магічне панно. Усі, хто був поруч, лишили по собі дарунки, А муза – лиш музику… дивно-фальшиву… без нот. Знов розум і серце сваритись пішли за куліси, Та п’єса триває. Квитки безкоштовні – усім. А муза десь зникла і знову пиячить, гульвіса. І гине мій Рим у руїнах спотворених рим… І простір пливе у нестерпно-німе задзеркалля, Печальні паяци із фальші заварюють чай. Летючий Голландець свій берег уже не шукає. Хто дав тобі, музо, вино для гріховних причасть? Хто дав тобі чари і право безкарно п’янити? Плодами пізнання невчас розродився едем. І жертва, і жриця – душа, на катрени розбита. А муза – лиш музика. Всюди вона і ніде…