Епі́тет (грец. ἐπίθετον — «прикладений, доданий») — визначення при слові, що впливає на його виразність.

Епітет — це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної мальовничості, насиченості.

Вживається переважно в поезії, прозі.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

У ролі епітета можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»), зумовлюючи процес метафоризації епітета.